НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ЦЕНТР "ІНСТИТУТ БІОЛОГІЇ ТА МЕДИЦИНИ"

 

Kafedra cytologii LOGO

У 1868 році на медичному факультеті Київського університету було відкрито кафедру гістології, ембріології та порівняльної анатомії, безпосереднім організатором якої був П.І.Перемежко.

Петро Іванович Перемежко (1833-1894) закінчив медичний факультет університету в 1859 році, а в 1870 році став професором. Він очолював кафедру більше 20 років і дуже багато зробив для її розвитку, створення матеріальної бази, забезпечення підготовки студентів і організації наукових досліджень. Заснував Київську школу гістологів. Його учнями були Е.Ф.Функе, Ф.І.Ломінський, Я.Н.Якимович. Гістологічними дослідженнями займалися і представники суміжних кафедр: анатомії, фізіології, загальної патології медичного факультету.Перемежко Петро Іванович

П.І.Перемежко постійно працював над удосконаленням гістологічної техніки й методів дослідження. В 1878 році сконструював перший вітчизняний мікротом. У співавторстві видав підручник із гістології та посібник “Основания к изучению микроскопической анатомии человека и животных”. 

Його наукові дослідження були пов’язані з вивченням будови залоз внутрішньої секреції, структури селезінки, віковими змінами щитовидної залози й гіпофіза, регенерації поперечно посмугованих м’язів. Але без сумніву основні роботи, які створили йому світове ім’я, пов’язані з клітинним поділом, стадіями каріокінезу, феноменом “суцільного поділу” тваринних клітин. Вони були викладені в працях “О делении животных клеток” (1878), “О делении красных кровяных клеток у амфибий” (1879), “Деление клеточных ядер” (1881).

Учень П.І.Перемежка Е.Ф.Функе опублікував роботу “Деление кровяных шариков у куриного эмбриона”, а Ф.І.Ломінський – “Деление нервных клеток у личинки тритона”.

Серед вчених медичного факультету університету, які займалися гістологічними дослідженнями, цікаву особистість являв собою Володимир Олексійович Бец (1834-1894). Він закінчив університет у 1860 році і був відряджений за кордон. Там працював у фізіолога К.Людвіга, досліджував механізми кровообігу в печінці. У Києві опублікував цю роботу російською мовою і представив до захисту як докторську дисертацію. Разом із тим В.О.Бец як учень анатома О.П.Вальтера, без сумніву був і анатомом. Він керував кафедрою анатомії після свого вчителя більше 20 років. Проте заслужену славу здобули його гістологічні дослідження, які відіграли важливу роль у розвитку гістології не лише в Україні.

В.О.Бец розробив власну методику досліджень мікроскопічної будови ЦНС, створив знамениту колекцію зрізів головного мозку, яка демонструвалася в 1872 році на Всеросійській виставці в Петербурзі та в 1873 році на Всесвітній виставці у Відні. В 1864 році була опублікована його гістологічна робота “О гистологическом строении надпочечников”. Особливого значення набули дослідження В.О.Беца будови кори головного мозку людини. Зокрема, в 1873 році з’явилася його стаття “Два центра в корковом слое человеческого мозга”, в якій були описані гігантські пірамідні клітини в корі передньої центральної звивини. Пізніше їх було названо “клітинами Беца”. Його морфологічні дослідження підтвердили фізіологічну уяву про існування рухового центра в корі великих півкуль. А в роботі “О топографическом распределении слоев мозговой коры” та “О тонкой структуре мозговой коры человека” В.О.Бец підрозділив кору на 11 областей. Пізніше К.Бродман дав подібну схему поділу кори на області і поля різні за своєю будовою.

Наведені роботи В.О.Беца свідчать про те, що він є основоположником вчення про цитоархітектоніку кори великих півкуль головного мозку.

До розвитку гістології в другій половині ХІХ століття мали безпосереднє відношення роботи Никанора Адамовича Хржонщевського (1836-1906), першого професора і завідувача кафедри загальної патології. Йому належить ряд праць з анатомії та гістології легеневих альвеол, нирок, печінки, кровоносних і лімфатичних судин, нервів. Н.А. Хржонщевський є одним із основоположників гістофізіології та автором методу ін’єкції барвників, що набув широкого застосування в гістологічних і фізіологічних дослідженнях.

Послідовником Н.А. Хржонщевського був Володимир Валеріанович Підвисоцький (1857-1913), який після нього став завідувачем кафедри загальної патології. Однак і він насамперед був талановитим гістологом.

В.В.Підвисоцький закінчив Київський університет у 1884 році. Перші наукові роботи виконав ще студентом на кафедрі гістології під керівництвом П.І.Перемежка. Він захопився дослідженнями мікроскопічної будови підшлункової залози, виділив групи клітин, не зв’язані з вивідними протоками, довів їх епітеліальний характер та вказав на залозисту функцію. Ці структури в сучасній літературі називають острівцями Лангерганса, хоча Лангерганс описав їх через 15 років після В.В.Підвисоцького. За роботу “Новые данные о тончайшем строении поджелудочной железы” В.В.Підвисоцький був удостоєний Золотої медалі. Його докторська дисертація має назву “Возрождение печеночной ткани у млекопитающих”. В ній показано здатність печінкової паренхіми до відновлення не лише за рахунок поділу гепатоцитів, але і завдяки епітеліальним клітинам жовчовивідних шляхів. Робота В.В.Підвисоцького “О регенерации печени” (1888) була відзначена премією К.Бера. Результати цих досліджень опубліковані як у вітчизняних, так і зарубіжних журналах і зробили ім′я їх автора широко відомим у наукових колах.

Академік Д.К.Заболотний згадує, що київський період життя В.В.Підвисоцького був найпродуктивнішим у науковому відношенні, тут формувалася наукова слава, проявилася кипуча енергія, розгорнулася в розквіті сил його багато обдарована натура. Усім, хто з ним зустрічався, запам′ятовувалася його жвава мова, надзвичайна рухливість і проникні допитливі очі. Лекції В.В.Підвисоцького були завжди цікавими, на підвіконнях виставлені мікроскопи з препаратами. Крім того, схеми мікропрепаратів майстерно замальовувалися на дошці кольоровою крейдою.

На кафедрі гістології перші роки після закінчення Київського університету працював Олександр Васильович Леонтович (1869-1943). Він закінчив університет у 1893 році, на кафедрі гістології працював до 1897 року, а потім перейшов до С.І.Чир’єва на кафедру фізіології. Його дослідження присвячені гістології та фізіології вегетативної нервової системи, структурі нервових закінчень. Він застосував метод прижиттєвого забарвлення нервових закінчень метиленовим синім і виявив їх на тілах і відростках нейронів. Докторська дисертація “Новые данные по иннервации кожи челевека” (1906) являла собою гістофізіологічне дослідження нервів і нервових закінчень у шкірі. В ній показано наявність у шкірі як цереброспінальних, так і симпатичних нервових волокон. З 1929 року О.В.Леонтович дійсний член АН УРСР, з 1939 р. – Заслужений діяч науки УРСР.

З 1920 року у зв'язку з реорганізацією університетської освіти в Україні кафедра гістології стала складовою частиною Київського медичного інституту.

В історії Київського університету кінця ХІХ – початку ХХ століття визначною віхою була діяльність таких корифеїв у галузі порівняльно-ембріологічних досліджень та еволюційного вчення, як О.О.Ковалевський, О.М.Северцов і І.І.Шмальгаузен.

Олександр Онуфрійович Ковалевський (1840-1901) один з основоположників порівняльної ембріології та експериментальної гістології. Разом з І.І.Мечніковим створив еволюційний напрямок у області ембріології та гістології. Вказав на подібність у розвитку всіх багатоклітинних організмів, що стало важливою умовою доведення еволюційного розвитку органічного світу. Його дослідження мали виключне значення для вирішення питання про походження хребетних. Для його робіт властиве поєднання порівняльно-описових і експериментальних методів.

В Київському університеті О.О.Ковалевський працював у 1869-1874 роках, обґрунтував положення про єдність походження і розвитку тварин. Його роботи були добре відомі Ч.Дарвіну. У своєму листі до О.О.Ковалевського він дав їм високу оцінку. Порівняльно-ембріологічні дослідження О.О.Ковалевського принесли світову славу йому і Київському університетові.

В 1884 році його було обрано Почесним членом Київського університету, а в 1890 – дійсним членом Академії Наук.

Олексій Миколайович Северцов (1866-1936) розпочав дослідження морфологічних закономірностей еволюції саме в Київському університеті, де працював на протязі 1903-1911 рр. Тут створив школу еволюційних морфологів і численні учні в послідуючому продовжили його роботу. Він розробляв питання співвідношення індивідуального та історичного розвитку. Крупним біологічним узагальненням О.М. Северцова стала теорія філембріогенезу як дальший розвиток біогенетичного закону.

Еволюційний напрямок досліджень він впроваджував і в педагогічний процес при викладанні порівняльної анатомії та ембріології. Лекції О.М.Северцова відрізнялися чіткістю викладу, насиченістю фактичним матеріалом, логічністю та переконливістю, тому завжди викликали інтерес у слухачів, збуджували творчу думку. О.М.Северцов вперше ввів курс історії еволюційного вчення.

Його наукові роботи цього періоду: “Эволюция и эмбриология” (1910), “Этюды по теории эволюции” (1911). В 1912 році О.М.Северцов переходить в Московський університет. З 1920 року – академік.

В 20-х роках свого роду передоднем кафедри гістології, який вплинув фактично на її відновлення в університеті у 1934 році, як і подальше наукове життя, була діяльність І.І. Шмальгаузена.

Іван Іванович Шмальгаузен (1884-1963) в Київському університеті працював у 1905-1912 р.р., в 1921 році знову повернувся, але на цей час це був ІНО (інститут народної освіти). В 1923 році він очолив кафедру експериментальної зоології, яка об’єднувала експериментальну ембріологію та порівняльну анатомію тварин, вивчав проблеми росту, з’ясував біологічну суть констант росту для кожного періоду онтогенезу. Велику увагу приділяв вивченню закономірностей процесів формотворення, розробив вчення про типи кореляцій і їх роль у еволюції тварин. Комплекс виконаних у Києві досліджень та прочитаних лекцій послужив основою для кількох монографій. І.І.Шмальгаузен з 1922 року академік, Заслужений діяч науки.

Олексій Андрійович ІвакінНа біологічному факультеті Київського університету кафедра гістології була відновлена в 1934/35 навчальному році, як кафедра Олексій Андрійович Івакінанатомії, гістології й ембріології при безпосередній участі професора Олексія Андрійовича Івакіна (1893-1942), який був її завідувачем з 1934 до 1941 року. Він закінчив природничий відділ фізико-математичного факультету (1914) та медичний факультет (1916) Харківського університету. Працював у Катеринославі, Харкові. У 1925-1930 рр. професор анатомії, а в 1941-1942 рр. професор гістології Київського медичного інституту. Його наукова діяльність проходила в світлі ідей О.М.Северцова та І.І.Шмальгаузена і була присвячена питанням експериментальної морфології, анатомії, гістології, трансплантації, це: “Роль мезодерми в процесі розвитку передніх кінцівок” (1936), “Спроби трансплантування мезодерми хвостової бруньки” (1937), “Спроба трансплантування зачатків передніх кінцівок від ембріонів тритона на ембріони аксолотля” (1938), “До питання про прикріплення поперечно посмугованої мускулатури до кутикули” (1940). Педагогічна робота О.А.Івакіна відзначалася змістовними лекціями високого наукового рівня, насиченими новим фактичним матеріалом. Він підготував ряд підручників і посібників (Краткий курс анатомии человека, 1935; Короткий підручник анатомії людини, 1938; Курс гістології для студентів університетів, 1942, а також перший підручник з анатомії людини з елементами гістології та ембріології українською мовою). При кафедрі було створено музей для навчальних цілей, але його цінні колекції загинули під час війни.

В 1944 році знову поновив свою діяльність Київський університет. Кафедру анатомії, гістології й ембріології очолив професор Борис Григорович НовиковБорис Григорович Новиков (1909-1986). В 1932 році закінчив Московський університет. В 1941 році він захистив докторську дисертацію “Механизмы развития признаков пола в связи с эволюцией полового диморфизма”. Був завідувачем кафедри біології в Свердловському медінституті.

1945/46 навчальний рік був першим складним післявоєнним роком у житті Київського університету. Лише завдяки винятковим організаторським здібностям, енергійності та кмітливості Б.Г.Новикова кафедра змогла в складних умовах післявоєнної розрухи забезпечити навчальний процес і дослідницьку роботу. На той час кафедра забезпечувала три нормативних курси: анатомії, загальної гістології та ембріології. Але в 1955 році в зв’язку з реорганізацією кафедри дарвінізму і генетики на кафедру гістології було передано нормативні курси дарвінізму та історії біології. У свою чергу курс анатомії людини перейшов на кафедру зоології хребетних. Кафедра одержала назву кафедри експериментальної біології та дарвінізму. В 1963 році було введено новий на той час курс цитології, створено умови для спеціалізації студентів із цитології. З цього часу кафедра має назву цитології, гістології та біології розвитку.

Наукові інтереси Б.Г.Новикова завжди були пов’язані з проблемами біології розвитку, які формувалися під впливом О.О.Ковалевського, О.М.Северцова та І.І.Шмальгаузена. Б.Г.Новиков займався причинним аналізом виникнення статевих ознак та ролі гормонів у цих процесах. Порівняльно-експериментальні дослідження формування статевих ознак в онтогенезі показали, що перетворення спряжених із розмноженням ознак у видові контролюється природним добором і пов’язане з перебудовою механізмів їхнього розвитку.

Важливе значення для розуміння сезонних адаптивних ознак у вищих тварин мали також роботи Б.Г.Новикова, які показали, що адаптивними є не лише самі ознаки, але й механізми їхньої реалізації в онтогенезі. В безпосередньому зв’язку з цими роботами були дослідження фотоперіодизму в регуляції процесів розмноження та періодичних формотворчих процесів.

В 1959 році Б.Г.Новиков організував на базі Інституту фізіології Київського університету відділ фізіології розвитку, який став визначним осередком експериментальної роботи як в складі інституту, так і біологічного факультету, сприяв організації дослідної бази на Жуковому хуторі. Тут продуктивно співпрацювали наукові співробітники відділу і викладачі кафедри. Цей колектив один із перших у країні розпочав дослідження нейросекреторних процесів у гіпоталамусі та його функціональних взаємозв′язків з ендокринною системою.

Участь гіпоталамо-гіпофізарної системи в регуляції розмноження, росту, формотворення і пристосування до факторів зовнішнього середовища в основному досліджували на птахах, оскільки в них чітко проявляється сезонна циклічність розмноження і залежність її від фотоперіодизму.

Користуючись морфологічними методами дослідження співробітники кафедри і відділу провели порівняльне вивчення розвитку і функціонального диференціювання гіпоталамічних ядер у ссавців і птахів ( А.М. Булдакова, О.В. Денисьєвський, М.О. Стеценко). При загальній подібності цитоархітектоніки гіпоталамуса у ссавців і птахів показано, що у останніх група портальних вен, які живлять аденогіпофіз, проходить ізольовано від його ніжки (Б.Г.Новиков, Л.Я.Ковальова, Л.М.Руднєва).

Вивчення впливу гіпоталамуса на гонадотропну функцію аденогіпофіза було проведено в дослідах з електрокоагуляцією різних його структур. Показано, що домінуюча роль у регуляції генеративної та гормональної функції гонад у птахів належить преоптично-супраоптичній і аркуатній областям гіпоталамуса (Б.Г.Новиков).

Поряд із цим проведено дослідження впливу різних зон гіпоталамуса на гормональну активність щитовидної залози, наднирників і загального росту птахів (Б.Г.Новиков, О.В.Данилова, Н.О.Карпезо, Є.О.Мошков, А.Г.Никоненко, О.М.Птиця, М.О.Стеценко).

Встановлено зниження гормональної активності тиреоїдної системи після електрокоагуляції серединного підвищення. В таких умовах у пекінських качок пригнічується гормональна функція кори наднирників (О.А.Кондратюк).

Введення в третій шлуночок мозку птахів за допомогою мікроін’єктора препаратів або вживляння заповнених препаратом мікроканюль дали можливість прийти до висновку про регулюючу участь в гіпоталамусі моноамінергічних систем. Так, серотонін приводить до зниження концентрації гонадотропінів у периферійній крові (Б.Г.Новиков, М.Е.Дзержинський, Л.М.Руднєва), а адреноміметики та холінолітики посилюють секрецію гонадотропінів (Б.Г.Новиков, Н.О.Карпезо, О.Г.Ніконенко). Аналогічним шляхом доведено вплив моноамінів на активність гіпоталамо-тиреоїдного комплексу. Звідси зроблено висновок, що дія моноамінів на ендокринну систему здійснюється на рівні гіпоталамуса.

З метою з′ясування, під впливом яких факторів перебуває активність моноамінергічних компонентів ЦНС, Б.Г.Новиков спланував вивчення рецепторних систем гіпоталамуса в індивідуальному розвитку в різні фази річного і добового ритмів гонадотропної функції та при різних експериментальних впливах.

Як відомо, сезонна циклічність репродуктивної системи птахів перебуває під впливом фотоперіоду. Б.Г.Новиков приділив велику увагу розшифровці механізмів сезонної циклічності розмноження. Ці дослідження викликають і загально науковий інтерес у плані вивчення біологічних ритмів тварин. Разом із тим вони відкривають шлях регуляції тривалості фоторефрактерності та підвищення економічної ефективності розмноження сільськогосподарських птахів. Було виявлено, що перехід репродуктивної системи в стан фоторефрактерності супроводжується глибокими депресивними змінами цитологічної структури гонадотропних клітин аденогіпофіза та пригніченням синтезу і секреції гонадотропінів. Це могло бути пов’язаним із ритмічними змінами функціональної активності гіпоталамуса, як вищої регуляторної ланки (Л.С.Іванова). Були одержані дані (Б.Г.Новиков, І.І.Кушніренко, Л.М.Руднєва), які свідчили, що перехід гонад у стан відносного фізіологічного спокою пов′язаний з сезонним пригніченням продукції гіпоталамусом гонадотропін-рилізінг-гормону. Це підтвердили також результати досліджень цитофізіологічних змін функціональної активності окремих ядер гіпоталамуса протягом року (О.В.Данилова). В подальшому з появою в експериментальній практиці синтетичних рилізінг-гормонів було встановлено, що введення синтетичного гонадоліберину фоторефрактерним птахам приводить до посилення секреції в кров гонадотропінів і тестостерону (Б.Г.Новиков, М.Е.Дзержинський, О.Г.Ніконенко). Звідси і можливий висновок, що фоторефрактерність репродуктивної системи розвивається внаслідок зниження продукції гіпоталамусом гонадотропін-рилізінг-гормону.

Катехоламіни проявляють активуючий вплив на репродуктивні функції фоторефрактерних птахів (М.Е.Дзержинський). При зміні функціональної активності серотонінергічної системи в експерименті пригнічується стимулююча дія тривалого фотоперіоду на гіпоталамо-гіпофізарний комплекс.

Отже, для кожної фази річного ритму репродукції в гіпоталамусі виникає свій рівень нейроендокринної інформації, який реагує на зміни умов освітлення і визначає динаміку сезонного ритму розмноження. Сезонна циклічність розмноження пов’язана з річною періодичністю секреції в кров гонадоліберину, яка в свою чергу перебуває в залежності від біогенних амінів (Б.Г.Новиков, М.Е.Дзержинський).

Експериментально доведено, що функціональна зрілість репродуктивного комплексу в птахів настає значно пізніше, ніж морфологічне диференціювання гіпоталамуса, гіпофіза і гонад, які відбуваються на ранніх етапах онтогенезу. За даними О.В.Данилової, при переході до статевого дозрівання у гусей різко підвищується секреторна активність аркуатного ядра і гонадотропних клітин. Стан “фізіологічного спокою”, в якому перебуває репродуктивна система молодих птахів, визначається низькою активністю гонадоліберинпродукуючих систем. Статеве дозрівання можна уявити у вигляді цілого ряду нейрогормональних процесів, які включаються послідовно і мають гіпоталамічну природу (О.Г.Ніконенко).

Дослідження принципів нейрогуморальної регуляції діяльності ендокринних залоз одержало свій розвиток і у вивченні механізмів компенсаторної гіпертрофії (Б.Г.Новиков, О.М.Птиця). Це явище носить чітко виражений адаптивний характер. Воно починає проявлятися лише в тому віці, коли між гіпоталамусом і гіпофізом встановлюються функціональні кореляції. Так, реакція компенсаторної гіпертрофії щитовидної залози виявляється на більш ранній стадії онтогенезу, ніж гонад.

Виявлені закономірності морфофункціонального диференціювання гіпоталамуса в період раннього онтогенезу птахів і послідовність включення в регуляцію ендокринних функцій окремих компонентів гіпоталамо-гіпофізарної системи птахів (О.В.Денисьєвський, Н.О.Карпезо), і ссавців (О.М.Птиця, М.О.Стеценко), а також роль біогенних амінів у цих процесах. Проведені всебічні дослідження сезонної динаміки гістофізіології аденогіпофіза (Л.С.Іванова), вікові та сезонні зміни гіпоталамо-гіпофізарної системи (О.В.Данилова), нейроендокринний статус у постембріональному розвитку птахів (О.А.Кондратюк), гіпоталамічні механізми регуляції яйцекладки (Л.А.Мельник) і зміни покровів (С.М.Гарматіна). Ці і ряд інших робіт дозволили поглибити розуміння закономірностей розвитку та функції гіпоталамо-гіпофізарної системи і її ролі в діяльності ендокринних залоз.

На основі одержаних під керівництвом Б.Г.Новикова результатів експериментальних досліджень більшість викладачів кафедри оформили і захистили кандидатські дисертації. В 50-60-х р.р. – О.В.Денисьєвський, А.Н.Булдакова, Л.С.Іванова, Г.К.Кравець, невдовзі вони стали доцентами. В цей же час на кафедрі працювали доцент О.Б.Чернишов, кандидати наук В.І.Гребєнщикова, О.Г.Мартинова та ст. викладач Н.М.Уварова.

Б.Г.Новиков читав нормативні курси із загальної гістології та вступ до біології. З 1963 року курс гістології в зв’язку з введенням до навчального плану цитології став курсом цитології з гістологією. Курс загальної ембріології читав О.Б.Чернишов, біології розвитку А.М.Булдакова, дарвінізму – Г.К.Кравець.

Кафедра забезпечувала цілий ряд спецкурсів: біології постембріонального розвитку (Б.Г.Новиков, Ф.Т.Баймут), спецгістології (О.Б.Чернишов, Л.С.Іванова), спецембріології, цитохімії (О.В.Денисьєвський), молекулярних основ онтогенезу, експериментальної ембріології (А.М.Булдакова), цитофізіології (О.В.Данилова), методів культури тканин (Н.М.Уварова) і ін.

Кафедра залучала до навчального процесу і працівників наукових установ, зокрема, Інституту біології розвитку, молекулярної біології, токсикології й ін. (Г.Х.Мацука, Г.В.Єльська, В.Я.Карупа, К.О.Кафіані, В.Г.Ларіонов, А.П.Потапов і ін.).

Професор Б.Г.Новиков був інтелігентною, високоосвіченою людиною. Його відрізняли професіоналізм, ерудиція, глибока обізнаність з історією біології, використання на лекціях найновіших даних за матеріалами зарубіжної періодики та наукових конференцій, безпосереднім учасником яких він був.

Як завідувач кафедри Б.Г.Новиков постійно дбав про поліпшення її матеріальної бази. Крім звичайної гістологічної техніки кафедра мала спеціальний прилад для виготовлення гістологічних препаратів, проекційний мікроскоп, ротаційний мікротом і ін.

Разом із тим Б.Г.Новиков був активним громадським діячем. В 1965 – 1971 рр. – декан біологічного факультету, багато років був головою науково-методичної комісії з біології при Мінвузі України. З його ініціативи на біологічних факультетах університетів було введено нормативний курс “Біологія індивідуального розвитку” та розроблено навчальну програму. Результати наукових здобутків кафедра неодноразово представляла на ВДНГ СРСР і УРСР, Міжнародних і Всесоюзних конгресах, з’їздах, конференціях. У 1966 році на базі Київського університету і кафедри гістології було організовано Міжнародний симпозіум “Гіпоталамічний контроль тропних функцій гіпофіза”, в якому брала участь група французьких дослідників на чолі з професором Ж.Бенуа.

Б.Г.Новиков – Заслужений працівник вищої школи України, нагороджений двома орденами Трудового Червоного прапора.

В 1981 році на посаду завідувача кафедри цитології, гістології та біології розвитку було обрано доктора медичних наук, Лауреата Державної премії України Вадима Максимовича Гордієнка (1930 року народження). Він учень відомого гістофізіолога Б.В.Альошина. В 1955 році закінчив Харківський медичний інститут, у 1958 році захистив кандидатську, в 1965 році – докторську дисертації. Їхня тематика пов’язана з вивченням нейрогуморальної регуляції ендокринних залоз на клітинному та субклітинному рівнях в умовах гіпокінезії. Багато років він очолював лабораторію патоморфології Київського НДІ ендокринології та обміну речовин ім. акад. В.П. Комісаренка. Саме в цей період за цикл робіт по вивченню механізмів цитолітичної дії інгібіторів функції клітин наднирників був удостоєний Державної премії.

В Київському університеті його зустрів сформований колектив, професійно добре підготовлений, у складі 5 доцентів, старшого викладача та 2 асистентів.

У 80-х рр. на кафедрі відбувся захист кандидатських дисертацій групою викладачів і аспірантів кафедри: С.М. Гарматіної “Нейроэндокринные механизмы принудительной линьки у кур” (1980), О.А.Кондратюк “Нейроэндокринный статус в постэмбриональный период развития у пекинских уток” (1982), М.Е.Дзержинського “Нейроэндокринные механизмы фоторефрактерности репродуктивной системы у птиц” (1985), О.Г. Ніконенка “Гипоталамический механизм полового созревания у птиц” (1986).

Наукові дослідження на кафедрі продовжувалися за тематикою, визначеною Б.Г.Новиковим, який залишався науковим керівником відділу фізіології розвитку Інституту фізіології. Вони були пов’язані з аналізом функціонального і морфологічного диференціювання нейросекреторної системи у різних у біологічному відношенні тварин.

Але надалі дослідження колективу набули патологічної окраси як в морфології, так і фізіології. В 90-х рр. вони ввійшли до комплексної наукової програми Київського університету “Здоров’я людини”.

В 1986 – 1990 рр. ці дослідження були пов’язані з вивченням ролі пептидергічних і нейромедіаторних систем гіпоталамуса в контролі функцій ендокринних залоз у онтогенезі і при метастазуванні злоякісних пухлин. Їх виконавцями під керівництвом В.М.Гордієнка були доценти: Ф.Т.Баймут, С.М.Гарматіна, О.В.Данилова, М.Е.Дзержинський, Л.С.Іванова, наукові співробітники: Л.М.Пазюк, О.М. Птиця, М.О. Стеценко.

В результаті встановлено, що простагландини Е2 і Г2 проявляють протекторну дію на клітини сім′яника в ході розвитку онкологічного процесу. На останніх стадіях розвитку пухлини незворотні зміни виникають як у сім′яниках, так і яєчниках, при цьому диструкція охоплює всі клітини, включаючи примордіальні фолікули та сперматогонії.

Щодо гіпоталамуса, показано участь його пептидергічних і нейромедіаторних систем у контролі функцій ендокринних залоз у онтогенезі птахів. Експериментально доведено, що норадренергічні системи мозку стимулюють, а дофамінергічні пригнічують активність гіпоталамо-гонадного комплексу у сільськогосподарських птахів на різних етапах онтогенезу. Аналогічні механізми регуляції виявлено і для щитовидної залози птахів, як і те, що процес виведення тиреоїдних гормонів у кров перебуває під контролем нонапептидів гіпоталамуса.

В послідуючому тематика досліджень була визначена як “Етапи формування функціональних зв’язків у пептидергічних і катехоламінергічних системах гіпоталамуса та становлення регуляції ендокринних залоз у постнатальному онтогенезі”. До колективу виконавців приєдналися асистент Н.В.Скрипник та аспірантка Н.О.Бузинська.

Цими дослідженнями встановлено, що через адренергічну систему здійснюється активуючий вплив на гіпоталамо-тиреоїдний комплекс. Він реалізується через a1 і a2-адренорецептори нейроцитів крупноклітинних ядер переднього гіпоталамуса. На функціональний стан репродуктивного комплексу впливають катехоламіни головного мозку. При цьому активуючий вплив здійснюється через a1 - , а інгібіторний – через a2-адренорецептори. Крім того, з’ясовано, що катехоламіни разом із нонапептидами гіпоталамуса є факторами, що регулюють функцію гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдного комплексу птахів у ранньому постнатальному онтогенезі.

Поряд із бюджетними на кафедрі провадилися і госпдоговірні розробки. Це “Изучение структурных изменений во внутренних органах и железах эндокринной системы при действии продуктов термодеструкции из полимерных материалов” (г/д 462-85, замовник НДІ комунальної гігієни), науковий керівник В.М.Гордієнко.

Робота стосувалася дослідження впливу продуктів термодеструкції нових полімерних матеріалів “Плівка- Ф-26”, “Авізент” і “Тканина П-56” на гістоструктуру мозку, печінки, нирок і легенів. Встановлено, що “Авізент” проявляє певну токсичність. На продукти термодеструкції матеріалу “Плівка Ф-26” тканини органів реагують по типу адаптації, а продукти термодеструкції “Тканина П-56” викликають дистрофічні зміни в гістоструктурі печінки і нирок, зокрема, в цитоплазмі гепатоцитів з′являється зернистість, а в звивистих канальцях нирок дистрофічні зміни в епітелії. В корі головного мозку та мозочка при дослідженні матеріалу “Тканина П-56” виявлено нейрони з ознаками парціального тигролізу, а в мозочку поліморфізм серед грушовидних клітин і навіть цитоліз окремих з них. В меншій мірі на зміни в головному мозку проявляє препарат “Плівка Ф-26”. Ступінь і характер токсичного впливу цих матеріалів залежить від температурних режимів при затравці.

Іншу тему було виконано на замовлення Харківського підприємства “Біомос” (1991) по виявленню можливої протекторної дії препарату “Біомос”, запропонованого цим підприємством в умовах надходження в організм нітритів і нітратів. Було проведено ретельну перевірку ефекту дії препарату і можливих структурних змін в печінці, нирках і ендокринних залозах.

У 1983–1985 рр. виконано госпдоговірну тему “Применение тритиевых ионизаторов для повышения выводимости молодняка сельскохозяйственных птиц” (замовник - Українська сільськогосподарська академія та Броварський госплемрепродуктор, виконавець О.В.Данилова). Зміст її зводився до апробації застосування аероіонізаторів для штучної іонізації повітря в інкубаторі з метою збільшення виводка курчат, підвищення їх ваги в зв’язку з функціональною активністю ендокринної системи.

Результати проведених на кафедрі наукових досліджень були представлені в журналах та матеріалах наукових конференцій, симпозіумів і з’їздів (Вс. з’їзд ембріологів, Ленінград, 1986; Вс. з′їзд фізіологів, Кишинів, 1987; Європейська конференція порівняльної ендокринології, Зальцбург, 1988; Європейський конгрес з порівняльної ендокринології, Бельгія, 1990 і ін.). На цей час кафедра мала творчі зв′язки з НДІ проблем медичної радіології АН СРСР; НДІ геронтології і педіатрії АМН СРСР; Всесоюзним інститутом гігієни і токсикології МОЗ СРСР; Інститутом зоології, Зальцбург, Австрія, в останньому проходив наукове стажування М.Е.Дзержинський.

В навчальному процесі цього періоду кафедра мала три нормативних курси на біологічному факультеті (загальна цитологія і гістологія, біологія індивідуального розвитку, теорія еволюції) та два на філософському (загальна біологія та основи біології з генетикою).

В.М.ГордієнкоНормативний курс загальної цитології і гістології читав В.М.Гордієнкозав. кафедрою В.М.Гордієнко, біологію індивідуального розвитку С.М.Гарматіна, теорію еволюції М.Е.Дзержинський. На кафедрі працював також професор В.К.Рибальченко, який читав спецкурси з мембранології та радіобіології. Спецкурсів в цей час нараховувалося 14, з них 5 було розроблено вперше (патологія клітини, цитоімунологія, радіаційна імунологія, радіобіологія, а спецкурс по методах дослідження клітини включав 5 частин: культура тканин і клітинна інженерія, імуноцитохімія, цитохімія, методи дослідження мембран, електронна мікроскопія).

Лекції професора В.М.Гордієнка були цікавими, ілюстративними, насиченими прикладами з медичної практики та патології при різних умовах, матеріал подавався жваво, емоційно. Він майстерно володів мистецтвом спілкування з аудиторією. Його емоційність, щирість та особисте ставлення до предмета викладання робили цитологію та гістологію не просто цікавою дисципліною, але й творчим шляхом пізнання живого. Надзвичайно інтелігентний та коректний у ставленні до колег і студентів він був учителем у всіх відношеннях.

На кафедрі широко використовували технічні засоби навчання: кінофільми, слайди, мікрофільми, мікрофотографії й ін. Як засіб поліпшення самостійної роботи студентів впроваджено модульно-рейтинговий принцип навчання. Видано збірник навчальних програм спецкурсів, методичні вказівки до спецпрактикуму із загальної цитології та гістології (1986), біології індивідуального розвитку (1988), загальної цитології (1991).

Значно поліпшилася навчально-матеріальна база. Придбано нові прилади (мікроскопи “Інтеграл” та “Амплівал”, цитоспектрофотометр, комп’ютери, навчальні мікроскопи та ін.).

У 1988 році В.М.Гордієнко провів велику організаційну роботу в зв’язку з переходом факультету, а отже, і кафедри в новозбудоване приміщення. В результаті кафедра має необхідні аудиторії і лабораторії для навчального процесу та науково-дослідної роботи.

В 1997 році кафедру очолив її вихованець Микола Едуардович Дзержинський (1957 року народження), наукова діяльність якого формувалася на кафедрі під керівництвом Б.Г.Новикова. В 1980 році він закінчив Київський університет, у 1985 році захистив кандидатську дисертацію, став доцентом, заступником декана біологічного факультету (1989-1998 рр.). В 1997 році захистив докторську дисертацію “Нейроендокринна регуляція морфофункціонального дозрівання і циклічної роботи гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної та гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної систем”. Як свідчить назва цього експериментального дослідження, в ньому проглядається наукова проблематика, розпочата в свій час Б.Г.Новиковим.

М.Е.Дзержинський вніс певні зміни в світлі сучасності в тематику досліджень свого колективу і зосередив увагу на вивченні співвідношення нейроендокринної та моноамінергічних систем гіпоталамуса в регуляції статевого дозрівання, сезонної циклічності репродуктивного комплексу, в регуляції функцій гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної та надниркової систем.

Виконавці цієї тематики – доценти С.М. Гарматіна і Л.М. Пазюк, асистенти Р.О. Барчук, І.М. Варенюк, К.Ю. Воронін, А.С. Пустовалов, Н.В. Скрипник та аспіранти О.К.Вороніна, О.В.Горелікова, Н.В.Олексієнко, Н.В.Тукало, Н.О Фурса. Крім того, на кафедрі продуктивно працює наукова група в складі старших наукових співробітників О.М. Птиці та Н.О. Бузинської.

В результаті, використовуючи фармакологічні методи дослідження, мікроскопію, морфометрію, радіоімунологічне визначення гормонів, імуноферментний аналіз, цитоімунологічні методи дослідження, проведено порівняльне комплексне дослідження впливу катехоламінергічних, індоламінергічних та пептидергічних систем головного мозку на гістофізіологію гіпоталамо-гіпофізарно-гонадного, -тиреоїдного та -наднирникового комплексів в умовах статевого дозрівання, при сезонних або постстресорних змінах їхньої активності у птахів.

Зокрема, проведено дослідження структури гонад та гіпоталамуса піддослідних птахів при стимулюванні та блокаді a1-адренорецепторів головного мозку у дозріваючих та фоторефрактерних птахів, морфофункціональної характеристики гонад, супраоптичних і аркуатних ядер гіпоталамуса півників двохтижневого, двохмісячного та чотиримісячного віку при стимулюванні або блокаді адренорецепторів, структурної організації статевої залози та нейроцитів супраоптичного й аркуатного ядер при стимулюванні та блокаді дофамінергічних систем мозку та серотонінових рецепторів, впливу гормонів нейрогіпофіза на морфофункціональну організацію гонад та ядер гіпоталамуса фоторефрактерних і дозріваючих птахів.

Проведені дослідження були викладені в дисертаційних роботах та їх автори отримали кандидатський ступінь (Н.О. Бузинська (1997), К.Ю. Воронін (2000), І.М. Варенюк (2001), Н.В.Скрипник (2002), Р.О.Барчук (2003).

Наукові матеріали кафедри були представлені на численних зарубіжних конференціях, зокрема у Наймегені (Нідерланди, 1998), на 19-й конференції Європейської спілки ендокринологів, Турі (Франція, 1999), на Міжнародній конференції порівняльної ендокринології, Фаро (Португалія, 2000) та на 20-й конференції Європейської спілки ендокринологів.

Колектив кафедри в 2000-2003 рр. значно “помолодшав” у зв’язку з виходом на пенсію кількох викладачів. У результаті, крім завідувача, викладачами кафедри були 3 доценти (С.М.Гарматіна, Г.В.Островська, Л.М.Пазюк) та 4 асистенти (І.М.Варенюк, О.К.Вороніна, А.С.Пустовалов, Н.В.Скрипник), які успішно підвищуючи свій науково-професійний рівень отримали наукові звання і перейшли на нові посади викладачів.

На сучасному етапі на кафедрі, крім завідувача проф. Дзержинського М.Е., викладають проф. Островська Г.В. та 7 доцентів (С.М.Гарматіна, Л.М.Пазюк, І.М.Варенюк, Н.В.Скрипник, А.С.Пустовалов, О.К.Вороніна, Т.В.Рибальченко) і 2 асистенти Н.В.Демянчук, В.Є.Калиновський. Вони забезпечують читання спецкурсів із вибраних розділів цитології, аналітичної та кількісної цитології, порівняльної цитології та гістології, спеціальної гістології, імуноцитології, гістофізіології нейроендокринної системи, цитоскелета, гематології, хронобіології, патології клітин, мембранології та ін., які поглиблюють рівень знань студентів з фаху, знайомлять із сучасними досягненнями теоретичної й експериментальної морфології.

В навчальному процесі при викладанні обов’язкових навчальних дисциплін також мали місце певні зміни. З 2002 року професор М.Е.Дзержинський починає читати курс лекцій “Загальна цитологія та гістологія”, який пізніше перетворюється на курс «Загальна цитологія», тоді як курс «Гістологія» викладають доц С.М.Гарматіна і проф. Г.В.Островська. Навчальну дисципліну «Біологія індивідуального розвитку» читають для бакалаврів доц. С.М.Гарматіна і доц. Н.В.Скрипник, курс «Теорія еволюції» - проф. М.Е.Дзержинський і А.С.Пустовалов. Водночас з’явились нові сучасні дисципліни вільного вибору студентів. До того ж кафедра з 2017/2018 року забезпечує викладання на англійській мові нових навчальних дисциплін «Histology, cytology and embryology» і «Medical biology» для студентів відділення медицини (доценти А.С.Пустовалов, І.М.Варенюк, О.К.Вороніна та асистент В.Є.Калиновський) та на українській мові курс «Цитологія, гістологія та ембріологія (проф. Г.В.Островська, асистент Н.В.Демянчук).

Враховуючи величезний професійний досвід кафедри при підготовці фахівців є заслуженим визнання провідної ролі кафедри в підготовці в Україні висококваліфікованих спеціалістів-морфологів, дослідників мікро- і макроскопічної будови та функцій живих організмів. Рівень фахової підготовки студентів робить випускників кафедри конкурентноздатними, забезпечує можливість їх працевлаштування в науково-дослідних установах, клінічних лабораторіях та в системі освіти.

Після реорганізації у 2016 році ННЦ "Інститут біології" в ННЦ "Інститут біології та медицини" кафедра згідно наказу №943-32 від 5 грудня 2016 року змінює свою назву і відповідно освітню діяльність. Тепер кафедра знаходиться у складі відділення біології і має нову назву кафедра цитології, гістології та репродуктивної медицини і починаючи з 2017 навч. року може готувати фахівців за освітніми програмами з двох спеціалізацій «Цитологія та гістологія» і «Репродуктивна біологія».

 

Наші контакти

Ми знаходимось за адресою:
Україна, 03022, м. Київ-022,
проспект Академіка Глушкова 2
Станція метро Виставковий центр

Приймальня директора:
Кімната №307
E-mail: biomed@knu.ua
Телефон/Факс: +38044 521-35-98

Гаряча лінія:
E-mail: knu.ibm.questions@gmail.com
Telegram: http://surl.li/emhtd

Поштова та юридична адреса:
Україна, 01601, місто Київ-601,
вул. Володимирська, 64/13
ННЦ "Інститут біології та медицини"

Надіслати повідомлення

Повідомити про помилку

Якщо ви помітили помилку на сторінці, виділіть текст і натисніть Ctrl+Enter

loader