Історія фізичного виховання та кафедри в Університеті

Історія кафедри фізичного виховання та спорту нерозривно пов’язана з історією Київського університету. Оскільки в середині ХІХ ст. спорту як такого у вищих навчальних закладах не існувало, тож будь-якої спортивної зали або зали для виконання гімнастичних вправ передбачено не було. На той час лише танці, фехтування та верхова їзда вважалися складовими тогочасного виховання для фізичного удосконалення молоді. Навчання верховій їзді було особливо цінним для студентів-медиків, оскільки для них це було елементом підготовки до майбутньої посади воєнного лікаря..

Друга половина ХІХ – початок ХХ ст. стали переломними. Зміни в політичному, економічному, а також культурному і науковому аспектах призвели до зародження «нової людини», з новими запитами, потребами, уподобаннями, усвідомленнями, що сприяло утворенню нового масового інформаційного суспільства, невід’ємним захопленням якого поступово стає фізична культура і спорт.

Ідея введення занять фізичною культурою і спортом для фізичного вдосконалення молоді виникла паралельно із думкою про заснування університетів, проте довгий час вона не була реалізована. Лише на початку ХХ ст. спорт почав стверджуватися як самостійне явище культурного життя. На межі століть у Європі відбулося зростання уваги і зацікавленості до спорту, трохи згодом це явище стало поширюватися.

Першою і найпростішою формою поширення фізичної культури серед тогочасної молоді стала організація спортивних гуртків при вищих навчальних закладах. Перша спроба такої організації наприкінці ХІХ ст. виявилася невдалою, проте вже 1901 року були видані «Тимчасові правила організації студентських установ у вузах», зважаючи на які молодь мала право створювати гуртки танцю і співів, а також «займатися різного роду фізичними вправами, якщо на те буде особливий дозвіл директора».

Микола Олександрович Оболонський (27(15).10.1856-27(14).03.1913), професор кафедри судової медицини університету (з 1902 по 1913 декан медичного факультету), після видання «Тимчасових правил» звернувся до керівництва медичного факультету з клопотанням про введення у навчальному закладі фізичних вправ для студентів, проте отримав відмову спеціальної Комісії. Через три роки, на підставі незадовільного стану здоров’я студентів, вдруге подавши прохання, але вже на ім’я ректора, отримав позитивний висновок нової Комісії щодо бажаності введення фізичних вправ для студентства. На думку М.Оболонського до програми мали увійти фехтування, метання, стрільба, гра в кеглі, лаун-теніс, вправи з гирями, вправи на гімнастичних апаратах, що потребувало облаштувати для занять спортом гімнастичну залу. З цього ж часу почалася розробка плану будівництва майбутньої гімнастичної зали.

Такі зміни спонукали студентів Київського університету до організації спортивних гуртків, наслідком чого стало звернення до ректора з проханням про дозвіл утворення гуртка любителів фізичних вправ, в якому за мету ставилося «зміцнення та підтримка фізичного стану організму». Результатом цього прохання стало відкриття «Гуртка любителів фізичних вправ» у вересні 1905 року, в якому, окрім виконання фізичних вправ, читали статті та готували реферати на спортивну тематику. Створений гурток діяв під керівництвом та за підтримки правління Університету, проте особливою популярністю серед студентів Університету не користувався. До того ж відсутність приміщень для тренувань та фінансові труднощі негативно впливали на роботу осередку. У більш широкій популяризації студентського спорту свою важливу роль відіграв «Спортивний гурток студентів Університету св.Володимира», статут якого 27 листопада 1909 року був затверджений Радою Університету. Членами гуртка могли стати всі бажаючі студенти за умови сплати членського внеску для його утримання. Вирішення проблем з приміщеннями для проведення занять сприяло позитивній роботі гуртка, з якого і ропочався розвиток фізичної культури і спорту в Університеті.

На світлині зліва: студенти спортивного гуртка. У центрі ректор Університету св. Володимира Цитович М.М., 1911 р.
На центральній світлині: гімнастика, 1911 р.
На світлині справа: бокс, 1911 р.

Першим кроком стала домовленість керівництва про аренду приміщень у приватній лікувально-профілактичній та гімнастичній установі «Верітас» з лікарем В. Крамаренком. З травня 1909 року члени гуртка розпочали свої тренування у Ботанічному саду після того, як отримали на це дозвіл від адміністрації Університету. 1910 року було також укладено угоду про можливість користування гуртківцями гімнастичною залою київського «Німецького гімнастичного товариства». З 1913 року угоду щодо проведення занять у гімнастичній залі Олександрівської (колишньої Першої київської) гімназії. Співпраця гуртківців з товариством «Сокіл» дозволяла проводити футбольні матчі на його майданчику. Популярними на той час були такі види занять як гімнастика, фехтування, важка і легка атлетика, лижний і ковзанярський спорт, французська боротьба, веслування (з 1911 року), футбол і хокей (з 1912 року). Одним з вагомих спортивних заходів того часу стало пароплавне гуляння 15 травня 1914 року до Межигір’я, де відбулися змагання членів гуртка з метання диску, ядра, спису, стрибків у висоту з місця і з розбігу, гімнастики, боротьби. Окрім змагань гуртківці влаштовували спортивні свята та публічні лекції.

Особливою популярністю користувалися лекції про значення спорту і фізичної культури редактора журналу «Краса і сила», який тренував важкоатлетів у студентському гуртку Київського університету, випускника медичного факультету Київського університету св.Володимира, доктора О.К. Анохіна. Дедалі частіше влаштовувалися змагання за участю кращих спортсменів Університету і КПІ.

В другому десятилітті ХХ ст. на базі історико-філологічного, фізико-математично-природничого факультетів університету, Київського учительського інституту та Київських вищих жіночих курсів було створено Вищий інститут народної освіти, який згодом, з 1926 р., перейменували на Київський інститут народної освіти, де згодом розгорнулася й цілеспрямована фізкультурно-спортивна робота. Був, зокрема, організований спортивний клуб, в якому сотні студентів займалися волейболом, гімнастикою, лижним і стрілецьким спортом, тенісом, шахами, шашками тощо. Восени 1933 року поновив свою роботу Київський державний університет. Після затвердження у 1925 році положення про гурток фізичної культури у ВНЗ Центральним бюро студентської профспілкової організації колишнього СРСР відбулося зародження студентського спортивного руху. Почала активно формуватися структура всієї фізкультурно-спортивної роботи. З початку 30-х років фізичне виховання було впроваджене як обов’язковий предмет в усіх вузах України.

У ВНЗ на першому році навчання були запровадженні заняття загальної фізичної підготовки, а протягом другого і третього років – заняття у спортивних секціях з різних видів спорту. До того ж у 1932 році за ініціативи ВЛКСМ було введено Всесоюзний спортивний комплекс «Готовий до праці і оборони» (ГПО), який сприяв створенню єдиних вимого до фізичного виховання різних верств населення, зокрема і студентів. Завдяки підготовці значківців ГПО збільшилась кількість видів спорту, які культитвувалися в університеті. І спорт з того часу стає офіційною, досить вагомою частиною навчального процесу в університеті. Все це разом забезпечило швидке піднесення фізкультури і спорту в університеті. Вже у 1933-34 навчальному році була створена і почала діяти кафедра фізвиховання, на якій перший час працювало лише десять викладачів. Починаючи з 1947 року студенти-спортсмени Української РСР беруть участь у відомчих всесоюзних спартакіадах. Одну з головних ролей у розвитку спорту відігравав Київський державний Університет. У липні 1951 року відбулася І Всесоюзна студентська спартакіада, в якій взяли участь 56 студентів КДУ. Привернув увагу широкої громадськості проведений під керівництвом студента-історика І.Мельникова шлюпочний похід Київ-Херсон. На той час в університетських спортивних секціях тренувалося вже 1300 чоловік.

У роки Другої світової війни спортивна підготовка стала у нагоді студентам і викладачам університету.

У листопаді 1943 року Червоний корпус був практично знищений після удару німецької армії. А вже в січні 1944-го у нещодавно визволеному від фашистських загарбників Києві університет відновив свою роботу. Невдовзі почали діяти кафедра фізичного виховання та спортивний клуб. 1949 року силами архітектора П.Ф.Альошина Червоний корпус був реконструйований, зазнавши деяких змін. У приміщенні, де до 1920 року знаходилася церква св.Володимира, облаштували спортивну залу, яка функціонувала до кінця першого десятиліття ХХІ ст.

Багато зусиль доклали керівництво університету та громадські організації до відродження вузу й поліпшення його спортивної бази, налагодження ефективної академічної та секційної фізкультурно-спортивної роботи. З кінця 1949 року кафедра фізичного виховання перейшла на спеціалізацію зі спортивної й художньої гімнастики, легкої атлетики, плавання, баскетболу, лижних гонок. Водночас продовжували діяти секції з 13 видів спорту, були організовані заняття зі студентами з ослабленим здоров’ям. В ті часи фунціонували групи як зі спортивної спеціалізації, так і групи загальної фізичної підгтовки. Ці заходи й стали тим фундаментом, на якому в 50-ті роки зросла масовість фізичної культури і слава кращих спортсменів КДУ. Звичайно, і масовість, і спортивні успіхи зростали на ґрунті дедалі міцніючої спортивної бази.

Зокрема, з 1958 року почав функціонувати один з перших серед вузів України спортивно-оздоровчий табір «Мрія», обладнаний силами самих студентів, викладачів і співробітників університету. Відтоді щороку тут оздоровлюється, загартовується і вдосконалюється у спортивній майстерності близько 1400 осіб. Але найбільшою спортивною новобудовою в університеті став спортивний комплекс, який почав своє функціонування з початку 1974 року, і до якого увішли плавальний басейн, ігрова зала, зала для занять спортивною й художньою гімнастикою, боксом, важкою атлетикою, загальною фізичною підготовкою. Водночас біля студмістечка в районі вулиці Ломоносова почали діяти численні ігрові майданчики. Загалом уся нова спортивна база стала в шість разів більшою за колишню. Університетські спортсмени 60-х – 80-х років гідно несли переможну естафету своїх попередників.

Напочатку ХХІ сторіччя спортивний комплекс Університету був осучаснений, а 16 жовтня 2014 року відбулося урочисте відкриття нового стадіону Університету. Тепер для університетських любителів спорту у Навчально-спортивному комплексі функіонує плавальний басейн, спортивна ігрова зала, зала для занять настільним тенісом і фітнесом, тренажерна зала, зала важкої атлетики, зала для занять оздоровчим фітнесом, шаховий клас, футбольне поле, бігові доріжки для занять легкою атлетикою.

З 90-тих років минулого сторіччя, коли Україна стала незалежною державою, колектив кваліфікованих викладачів кафедри продовжує готувати спортсменів високого класу з різних видів спорту, які гідно представляють честь Київського національного університету імені Тараса Шевченка на чемпіонатах України, міжнародних та міських змаганнях.